Зустріч зі Світланою Березною – це як промінь сонця в бурхливому морі війни. Бойова медикиня, інструкторка тактико-спеціальної підготовки Сил оборони України, цьогорічна випускниця Тернопільського національного медичного університету та мати двох донечок – Насті й Даші, вона надихає своєю енергією, оптимізмом і вірою в людей. Світлана з перших хвилин розмови «робить вітер» – змушує сміятися, переосмислювати життя та вірити, що немає нічого неможливого. Приводом для нашого інтерв’ю стала її нещодавня поїздка до США, де вона пройшла престижні курси з тактичної медицини та реабілітації, що стали новим етапом в її місії рятувати життя.
Від Фастова – до фронту: шлях нескореності
Світлана Березна народилася у Фастові на Київщині у сім’ї інженерів. Її дитинство у 1990-х було сповнене теплих спогадів про вечори без світла, коли родина грала в карти чи шахи при свічках. «Ці моменти навчили мене цінувати тепло людських стосунків», – згадує вона з усмішкою. Ця любов до простих радощів стала її опорою в найскладніші часи.
До війни Світлана працювала на державному підприємстві «Укррефтранс» начальницею відділу матеріально-технічного забезпечення та відповідала за пожежну безпеку й навчання персоналу. Ще у 2011-2012 роках вона захопилася питаннями евакуації під час катастроф, що стало першим кроком до її покликання. Повномасштабне вторгнення рашистів в Україну 2022 року застало її вдома, у селі Святопетрівське, що неподалік Києва. «Подруга зателефонувала зі словами: «Світлано, почалося. Була паніка, але я зібралася – заради двох своїх маленьких донечок – Насті й Даші», – розповідає вона.
Переїхавши до Львова, Світлана розпочала всебічно допомагати людям, каже інакше просто не могла: працювала санітаркою у Львівській обласній клінічній лікарні, допомагала переселенцям з окупованих територій з реєстрацією та пошуком житла. «Робила все, що могла,» – твердить. Згодом лікарі, які виїжджали на фронт, запросили її приєднатися. Так вона стала цивільним добровольцем на фронті, працюючи на Лиманському, Херсонському, Куп’янському та Бахмутському напрямках, де займалася евакуацією цивільних і поранених військових. «Найважче – бачити мертвих дітей», – ділиться думками, згадуючи перші місії з ідентифікації тіл.
Одна з історій, що вразила Світлану, – про бабусю, яка несла старовинну ікону. «Вона вийшла в охайному пальті, з вінтажною сумочкою та цією іконою. Люди по черзі тримали її всю дорогу», – згадує Світлана. Через пів року бабуся віддала ікону на потреби фронту зі словами: «Нехай ці кошти допоможуть повернути мені мій Харків (йдеться про території на Харківщині, де вже підступав противник)». Інший випадок: бабуся з тридцятьма курчатами, чий ящик злетів з даху машини. «Вона сипала прокльонами, але ми не могли зупинитися», – сміється Світлана, демонструючи вміння знаходити гумор у складних ситуаціях.
Місток між людьми та можливостями
Нещодавня поїздка Світлани до США стала поворотним моментом в її професійному розвитку. У складі української делегації вона пройшла курс інструкторів з тактичної медицини Prolonged Casualty Care (PCC) у United States ARMY Institute of Surgical Research (Joint Base Lewis-McChord, Tacoma). Ця програма, розроблена для умов тривалої евакуації, навчила Світлану надавати медичну допомогу в екстремальних умовах, коли пораненого не можна швидко доправити до шпиталю. «PCC – це про те, як підтримувати життя годинами або навіть днями в окопах чи під обстрілами. Ці знання безцінні для наших реалій», – пояснює вона. Світлана також взяла участь у програмі The Power of Collaboration у James A. Haley Veterans’ Hospital, де вивчала передові методи фізичної та психологічної реабілітації ветеранів. «Побачила, як системно підходять до відновлення у США. Це те, що нам потрібно розвивати в Україні», – мовить.
Ці курси доповнили її попередній досвід, зокрема курс ATLS (Advanced Trauma Life Support) у Uniformed Services University. Як сертифікована інструкторка NAEMT і Всеукраїнської ради реанімації Світлана передає ці знання військовим, навчаючи їх тактичної медицини. Вона зрозуміла, що для ефективного викладання потрібні педагогічні навички, тож пішла на курси сценічного мовлення до відомого актора. «Мама сказала, що я затиснена й бурмочу. Я засмутилася, але пішла вчитися. Актор викладав безкоштовно, ділився лайфхаками», – згадує, сміючись. Світланине захоплення – туризм і в’язання вузлів стало несподівано корисним: тепер вона вчить військових евакуювати поранених за допомогою канатів. «У моєму житті немає випадковостей. Кожна навичка знаходить своє місце», – каже Світлана.
2023 року вона вступила до ТНМУ на спеціальність «Громадське здоров’я», а незабаром планує стати парамедиком. Її активна громадянська позиція принесла їй перемогу в номінації «Студент 2023 року ТНМУ». Світлана також провела тренінг «Перша психологічна допомога» 9 травня 2025 року в ТНМУ в межах програми Олени Зеленської «Ти як?», навчаючи студентів і волонтерів підтримувати людей у кризових ситуаціях. «Психологічна стійкість – це те, що тримає нас на плаву», – підкреслює вона.
Світлана переконана, що суспільству потрібно готуватися до повернення ветеранів. «Не їм пристосовуватися, а нам – вчитися їх підтримувати. Ми будемо країною залізних людей та героїв», – мовить, виступаючи за пандуси та реабілітаційні центри. Її життя – це тайм-менеджмент: вона слухає лекції за кермом, читає п’ять книг одночасно, а під час манікюру вмикає записи з патанатомії, дивуючи майстринь.
Вірить, що кожна людина в її житті з’являється не просто так. Одного разу Світлана звела чоловіка із Запоріжжя, який продавав поліграфічне обладнання, з ліцеєм, який його шукав. «Пазли склалися», – сміється вона. Таких історій безліч і кожна доводить: Світлана – це місток між людьми та можливостями.
«Буває, мене запитують, що найбільше люблю в людях. Твердо можу відповісти: «Все, крім скиглення та жалю до себе. Хочеш змін і кращого життя? Так роби їх, втілюй мрії, реалізовуй задуми! Якщо ж ти нічого не хочеш, то й не повчай інших, як правильно. Зараз модно бути отим «диванним експертом», який ввечері, сидячи у теплій домівці, на затишному дивані, гортаючи стрічку новин розповідає, як потрібно керувати, воювати, захищати… Знаєш, як краще? Ласкаво просимо, йди та роби!», – гостро зазначила інструкторка.
Плани на майбутнє в непосидючої Світ-лани Березної, яку по праву можна вважати кризовим менеджером для країни, амбітні. «Парамедицина мене цікавить, так. Але на цьому не збираюся зупинятися, мені важливий всебічний розвиток. Тому планую цьогоріч вступити у наш ТНМУ на спеціальність «Психологія» й водночас у Київську школу економіки на спеціальності «Урбаністика та повоєнна відбудова», а також «Публічна політика і врядування», сподіваюся отримати ґранти на освіту», – каже жінка.
Додамо, що Світлана за життя здобула кілька спеціальностей. За першою освітою – «Організація перевезень і управління на залізничному транспорті», відтак – «Вхідний контроль та якість продукції на державних підприємствах». Потім стала спеціалісткою з тендерної документації для закупівель на держпідприємства. Крім того, Світлана пройшла десятки різноманітних курсів. І як не дивно, кожні здобуті знання, досвід, пригодилися у житті.
«Дипломи – це не для гри в карти. Це просто можливість послухати розумних людей та знайти однодумців. Бо наразі я думаю не лише про перемогу, а про 20-50-100 років після мене. Що ми можемо нині зробити? Якщо навіть цього не побачимо, але будемо тими, хто розпочав. Студенти університету, мають розуміти, що диплом це – не ціль, ціль має бути набагато далі. Можливо, через вік, вони не всі це ще розуміють. «Громадське здоров’я» мені вже зараз допомогло створити необхідні дії для забезпечення якісного та безпечного перебування особового складу в місцях, де ми буваємо. Я наголошую командуванню про необхідність вакцинування, перевірки води та їжі, засобах санітарної дезінфекції, правилах обробки й багато чого іншого. І те, що здобуваю цю спеціальність, дає моєму голосу просто силу підкріплення дипломом, бо і так це все розумію. У нас є платформи для навчання, тренінги, форуми. Можливостей безліч. Знайдіть те, що вам цікаво й рухайтеся», – наголошує інструкторка.
Її мрія – вільний Крим, Луганськ і Донецьк, звільнені від окупанта загарбані нині деякі терени Херсонщини й Запорізької області. «Хочу побувати в Севастополі, поїхати в Ялту. Це – Україна», – мовить з вогником в очах. Світлана закликає молодь не втрачати віру: «Можливо, хтось з наших студентів винайде ліки від раку. Кожен може змінити історію».
Світлана Березна – це символ незламності, любові до людей та віри в Перемогу. Її поїздка до США – не просто навчання, а крок до того, щоб Україна стала сильнішою в допомозі своїм захисникам. Її історія надихає засукати рукави, вчитися та працювати заради України. Бо саме на таких людях, як Світлана, тримається світ.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО